...Вона жалібно пищала, тріпотіла безпомічно крильцями, однак усі її зусилля були марними. Маленька пташечка не могла сама собі зарадити. Ще не минув тиждень, як вона вилупилася з яйця. На неї ще можна було казати не „вона”, а „воно”. Так, воно - жовтодзьобе пташеня. І ось це юне створіння вже захотіло вилетіти з гнізда вгору, вслід за батьками. І вилетіло, правда, не вгору, а вниз. Його зустріли не пухнасті, білі хмаринки, а тверда, чорна земля. Падіння було стрімким і приголомшливим. Та ось воно оговталось від удару і з здивовано побачило, що знаходиться не там, де уявляло, що все те, що згори здавалось маленьким, непримітним, тепер стало не просто великим, а величезним. І це лякало. Потрібно було звідси вибиратися, проте, виявилося, що воно не може не тільки підлетіти бодай метр над землею, а навіть по-справжньому відірватися від неї. Без допомоги не обійтися. Та де її взяти? Пташеня з переляку стало голосно пищати. Його почули. Першими, хто прилетів на допомогу, були батьки. Вони почали активно кружляти над ним і навіть сідати на землю біля нього. Та щось зробити практично не могли. Позліталися і сусіди, і знайомі. Всі кричали, пищали, кружляли над головою, але тим вереском лише розбудили дрімаючого на сонці чорного кота. Він підвівся, потягаючись, а потім повільно став наближатись до місця приземлення пташеняти. Птахи, намагаючись захистити жертву польотів, стали відважно нападати на чорного розбійника, та кіт не звертав на них уваги. Пташеняті здалося, що тепер для нього настав смертний час.
- Людина! Людина! - раптом зацвірінчали всі і кинулись врозтіч.
До дерева підходив молодий чоловік. Він здаля помітив якесь пожвавлення у траві й кота, що до когось підкрадався. Чоловік, наполохавши кота, підійшов ближче. Він помітив маленьке, безпомічне пташеня, яке жалібно підстрибувало, намагаючись кудись втекти, проте, плуталося у високій траві й увесь час падало. Його рухи ставали все повільнішими і повільнішими. Тож, коли незнайомець підійшов, пташеня, зовсім знесилившись, вже й не ворушилося, а з розпачем чекало на те, що станеться. Чоловік, нахилившись, узяв пташеня, в якого серце на ту мить завмерло від страху. Втім нічого не сталося. Чоловік, роздивившись навколо, помітив невисоко на гілці гніздечко. Обережно тримаючи в руці пташенятко, він поліз на дерево. Ці хвилини для пташеняти були найстрашніші, здавалося, що тепер вони обоє упадуть із дерева. У нього шалено билося серце, та знову нічого страшного не сталося. Чоловік обережно поклав його в гніздо.
„Рідний дім, мій дім. Який він чудовий” - думало пташеня.
„Все так, як у моєму житті - подумав чоловік. Колись я, можна сказати, випав із рідного гнізда, як те пташеня - пішов із батьківського дому. Думав, що політаю, але також упав донизу. Такий прекрасний з батьківського гнізда світ насправді виявився дуже жорстоким і підступним. Я падав все нижче і нижче. Тоді я став кликати на допомогу. За мене взялися батьки, їх знайомі і незнайомі люди, та все було марно. Всі вони не могли врятувати мене. Тоді на допомогу прийшов Той, Кого я раніше не знав та й не хотів знати. То Він мене тоді підняв, дав мені дім, подарував нове життя. Він врятував мене! Його називають Господом Ісусом Христом. І тепер я теж називаю Його своїм Спасителем.”
Мучинский Николай ,
Тернополь, Украина
Женат. Двое дочерей.Собираю разные удивительные истории-свидетельства, которые случаются с нами в реальной жизни ибо Господь творит чудеса и по сей день. С Божьей помощью пишу по них рассказы, в основном на украинском языке. Есть и небольшая часть рассказов надуманных. Они из личных наблюдений и рассуждений, или сотканы из нескольких историй.
Божих Вам благословений! e-mail автора:ilkivkolja@i.ua
Прочитано 6165 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Николай хотя я украинка по национальности,по украиски не разумию. Мабудь тильки трошки. Вот весь мой украинский. Пожалуйста продолжайте писать по русски хоть не так получается как на укр. Помните и о нас, ведь у вас жизненные расс. которые многим помогают избежать ошибок.Спасибо.Ждем. Комментарий автора: Вика спасибо! Почти все украинские рассказы размещенные на сайте были написаны раньше год, и два, а некоторые и того больше. Они были для журналов на украинском языке. Сейчас я начал писать на русском, так-как те кому я их высылал открыли журналы и на русском. Ну и конешно же буду писать и "Для тебя" частично и на русском и на украинском. Просто я часто бываю в очень подавленном настроении из-за личной жизни и тогда ничего не клеится либо это сугубо личное. И все же Господь посылает и светлые дни. Одними из таких есть весточки что кому-то нужно написанное и мной по великой милости Божьей к не наилучшему из его слуг.
Удачи Вам! Милости и благословений от Господа!
Проза : Реальность - Андрей Скворцов Я специально не уточняю в самом начале кто именно "он", жил. Лес жил своей внутренней жизнью под кистью и в воображении мастера. И мастер жил каждой травинкой, и тёплым лучом своего мира. Их жизнь была в единстве и гармонии. Это просто была ЖИЗНЬ. Ни та, ни эта, просто жизнь в некой иной для нас реальности. Эта жизнь была за тонкой гранью воображения художника, и, пока он находился внутри, она была реальна и осязаема. Даже мы, читая описание леса, если имеем достаточно воображения и эмоциональности можем проникнуть на мгновение за эту грань.
История в своём завершении забывает об этой жизни. Её будто и не было. Она испарилась под взглядом оценщика картин и превратилась в работу. Мастер не мог возвратиться не к работе, - он не мог вернуть прежнее присутствие жизни. Смерть произвёл СУД. Мастер превратился в оценщика подобно тому, как жизнь и гармония с Богом были нарушены в Эдеме посредством суда. Адам и Ева действительно умерли в тот самый день, когда "открылись глаза их". Непослушание не было причиной грехопадения. Суд стал причиной непослушания.
И ещё одна грань того же. В этой истории описывается надмение. Надмение не как характеристика, а как глагол. Как выход из единства и гармонии, и постановка себя над и вне оцениваемого объекта. Надмение и суд есть сущность грехопадения!
